«Служение обществу должно быть целью жизни»
Матеріал підготував учень 9-В класу
НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №25,
природничо-математичний ліцей» м. Кіровограда
Марченко Артем
Сама идея памятника почетному гражданину Елисаветграда, городскому голове созревала давно: это должна быть не просто величавая фигура с указывающим куда-то перстом, не тривиальный бюст, а композиция. Она заключалась в том, что Пашутин, максимально приближенный к «оригиналу», стоит около кресла градоначальника, которое он освободил для последователей. По идее, тот, кто жаждет городской власти, может встать рядом с Александром Николаевичем, который, между прочим, обязанности городского головы исполнял безвозмездно – все свое жалованье он передавал на нужды города. Возможно, кто-то из кандидатов на должность городского головы, постояв рядом с Пашутиным и примерив «под себя» кресло, задумается о том, нужен ли он городу и общине, сможет ли он возродить славные традиции прошлого. Может, кто-то задумается и решит, что недостоин. Не исключено, что для кого-то это станет стимулом к добросовестной и безупречной работе.
В общем, кировоградский архитектор В. Кривенко стал искать меценатов. «Это было длительное хождение “с протянутой рукой”. Но он нашел меценатов: ими стали Евгений Бахмач, Андрей Райкович и Павел Штутман. Началась работа.
Непосредственно в создании архитектурно-скульптурной композиции принял участие известный львовский скульптор Любомир Яремчук. Скульптуру пришлось дважды «переодевать»! Дело в том, что первоначально Пашутина «одели» в пиджак типа фрака. Специалисты областного краеведческого музея, посмотрев фотографии скульптуры, привезенные из Львова, на заседании худсовета настоятельно рекомендовали сменить фрак на сюртук, характерный для одежды градоначальника. Скульптор переделал. Но специалисты музея, проанализировав свежие фотоснимки, сказали, что сюртук должен быть двубортным, а не однобортным, как это было вылеплено. Кроме того, в первоначальном виде фигура Пашутина была слегка идеализирована, а на самом деле, согласно снимкам, сохранившимся с тех времен, он был немного «тучноват». И с этим справились. На руку градоначальнику «надели» перстень с вензелем Александра III, высочайше пожалованный императором в 1888 году. На шею – орден Святой Анны II степени.
Переделывали и кресло. Сначала оно было стандартного размера, под рост человека. Но терялись пропорции рядом со скульптурой высотой 2 метра 35 сантиметров. Кресло увеличили, но так, чтобы любой желающий смог без особых усилий в него сесть, чтобы, например, сфотографироваться.
Композиция была готова. Ее привезли в Кировоград и поставили на складе. Больше года Пашутин находился в «сарае». Архитектор отдает должное нынешнему городскому голове Владимиру Пузакову, который, несмотря на финансовые трудности, довел начатое до конца. Он обратился к городским бизнесменам с призывом «вскладчину» отреставрировать площадь перед горисполкомом. Отозвались и помогли. Их имена перечислены на постаменте к флагштокам, установленном симметрично памятнику.
Следует напомнить, что эскиз новой площади тоже менялся. Предлагали и даже требовали, чтобы скульптуру сняли с постамента, чтобы ее развернули в другую сторону, чтобы поставили на тротуаре. И с елками была целая эпопея. Но здравый смысл восторжествовал. Во всей этой объемной работе участвовало очень много людей. Перечислить абсолютно всех невозможно. К чести меценатов, следует сказать, что в процесс они не вмешивались, не капризничали и не ставили условия. Но всегда были в курсе продвижения реализации проекта.
Что бы кто ни говорил, с каким бы скептицизмом ни относился к тому, что произошло, но следует осознать и признать, что в Кировограде – событие. Кризис, политика, преддверие выборов, интриги, криминал, разочарование... А мы смогли! В центре города – потрясающей красоты площадь. На ней – дань памяти человеку, верой и правдой служившему горожанам. На одной из ступеней постамента начертаны слова, которые были жизненным кредо Александра Пашутина - «Служение обществу должно быть целью жизни». Может, именно этого нам недоставало?..
Історична довідка
Олександр Миколайович Пашутін
(1846-1906)
Олександр Миколайович Пашутін народився 26 листопада 1846 року в родині спадкового почесного громадянина міста Миколи Петровича Пашутіна (міський Голова в 1848—51, 1863—64 рр.) та купецької дочки Ірини Кирилівни (до заміжжя Остроухової). Рід Пашутіних належав до старих купецьких сімейств з росіян-розкольників, що з'явилися ще в часи зведення Єлисаветинської фортеці (сер. XVIII ст.).
Олександр Миколайович навчався в Одеському комерційному училищі. Потому успадкувавши батькову торгову справу (винна і бакалейна торгівля), зміг не лише забезпечити рентабельность фамильного бізнесу, а й повністю віддатися громадській і благочинній діяльності.
25 червня 1871 року О.М. Пашутін був вперше обраний гласним єлисаветградської міської думи, а 12 травн
я 1878 року — міським головою, перебуваючи на цій посаді фактично до останніх років свого життя.
Відомо, що Олександр Миколайович Пашутін, крім суто бюрократичної діяльності, в т.ч. і на посаді міського голови, був щиро відданий місту та його жителям, займався благочинністю, нерідко витрачав на неї свої власні статки — так, він брав активну участь у роботі Червоного хреста (понад 25 років), інших міських благочинних установ; був членом правління реального училища (від 1874 р.), почесним опікуном жіночої (від 1872 р.) і чоловічої (від 1881 р.) гімназій, почесним мировим суддею (від 1877 р.); обирався на різноманітні головуючі посади — у спостережному комітеті Спілки взаїмного страхування (понад 23 роки), Товаристві поширення грамотності та ремесел (понад 20 років), раді старшин Громадських зборів (понад 25 років); від 1880 року був гласним (депутатом) єлисаветградського повітового земського зібрання і гласним же херсонського губернського земського зібрання.
За управління Олександра Пашутіна Єлисаветград пережив розквіт у всіх сферах міського життя — так, саме в цей час запущено водогін (1893), у місті відкрився перший український професіональний театр (1882), з'явився міський трамвай(перші проекти від 1887 року, реальний запуск — у 1897 році). Показником його авторитету вважають відомості про святкування у 1903 році 25-річчя перебування Олександра Миколайовича на посаді міського голови.
Попри виняткову зайнятість на усіх офіційних і громадських посадах О.М. Пашутін став першою особою, що в історії міста звела до купи і виклала на папері його історичний розвиток, — він є автором унікальної міської хроніки, виданої 1897 року під назвою «Исторический очерк г. Елисаветграда».
О.М. Пашутін помер 1 листопада 1906 року. Наступного дня (2 листопада) відправили громадську панахиду, і перенесли тіло небіжчика до Успенсьго собору (дотепер не зберігся), а на слідуючий день Пашутана поховали на Петропавлівському кладовищі. В останню путь міського голову проводжало чи не ціле місто.
Матеріал підготував учень 9-В класу
НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №25,
природничо-математичний ліцей» м. Кіровограда
Марченко Артем
Сама идея памятника почетному гражданину Елисаветграда, городскому голове созревала давно: это должна быть не просто величавая фигура с указывающим куда-то перстом, не тривиальный бюст, а композиция. Она заключалась в том, что Пашутин, максимально приближенный к «оригиналу», стоит около кресла градоначальника, которое он освободил для последователей. По идее, тот, кто жаждет городской власти, может встать рядом с Александром Николаевичем, который, между прочим, обязанности городского головы исполнял безвозмездно – все свое жалованье он передавал на нужды города. Возможно, кто-то из кандидатов на должность городского головы, постояв рядом с Пашутиным и примерив «под себя» кресло, задумается о том, нужен ли он городу и общине, сможет ли он возродить славные традиции прошлого. Может, кто-то задумается и решит, что недостоин. Не исключено, что для кого-то это станет стимулом к добросовестной и безупречной работе.
В общем, кировоградский архитектор В. Кривенко стал искать меценатов. «Это было длительное хождение “с протянутой рукой”. Но он нашел меценатов: ими стали Евгений Бахмач, Андрей Райкович и Павел Штутман. Началась работа.
Непосредственно в создании архитектурно-скульптурной композиции принял участие известный львовский скульптор Любомир Яремчук. Скульптуру пришлось дважды «переодевать»! Дело в том, что первоначально Пашутина «одели» в пиджак типа фрака. Специалисты областного краеведческого музея, посмотрев фотографии скульптуры, привезенные из Львова, на заседании худсовета настоятельно рекомендовали сменить фрак на сюртук, характерный для одежды градоначальника. Скульптор переделал. Но специалисты музея, проанализировав свежие фотоснимки, сказали, что сюртук должен быть двубортным, а не однобортным, как это было вылеплено. Кроме того, в первоначальном виде фигура Пашутина была слегка идеализирована, а на самом деле, согласно снимкам, сохранившимся с тех времен, он был немного «тучноват». И с этим справились. На руку градоначальнику «надели» перстень с вензелем Александра III, высочайше пожалованный императором в 1888 году. На шею – орден Святой Анны II степени.
Переделывали и кресло. Сначала оно было стандартного размера, под рост человека. Но терялись пропорции рядом со скульптурой высотой 2 метра 35 сантиметров. Кресло увеличили, но так, чтобы любой желающий смог без особых усилий в него сесть, чтобы, например, сфотографироваться.
Композиция была готова. Ее привезли в Кировоград и поставили на складе. Больше года Пашутин находился в «сарае». Архитектор отдает должное нынешнему городскому голове Владимиру Пузакову, который, несмотря на финансовые трудности, довел начатое до конца. Он обратился к городским бизнесменам с призывом «вскладчину» отреставрировать площадь перед горисполкомом. Отозвались и помогли. Их имена перечислены на постаменте к флагштокам, установленном симметрично памятнику.
Следует напомнить, что эскиз новой площади тоже менялся. Предлагали и даже требовали, чтобы скульптуру сняли с постамента, чтобы ее развернули в другую сторону, чтобы поставили на тротуаре. И с елками была целая эпопея. Но здравый смысл восторжествовал. Во всей этой объемной работе участвовало очень много людей. Перечислить абсолютно всех невозможно. К чести меценатов, следует сказать, что в процесс они не вмешивались, не капризничали и не ставили условия. Но всегда были в курсе продвижения реализации проекта.
Что бы кто ни говорил, с каким бы скептицизмом ни относился к тому, что произошло, но следует осознать и признать, что в Кировограде – событие. Кризис, политика, преддверие выборов, интриги, криминал, разочарование... А мы смогли! В центре города – потрясающей красоты площадь. На ней – дань памяти человеку, верой и правдой служившему горожанам. На одной из ступеней постамента начертаны слова, которые были жизненным кредо Александра Пашутина - «Служение обществу должно быть целью жизни». Может, именно этого нам недоставало?..
Історична довідка
Олександр Миколайович Пашутін
(1846-1906)
Олександр Миколайович Пашутін народився 26 листопада 1846 року в родині спадкового почесного громадянина міста Миколи Петровича Пашутіна (міський Голова в 1848—51, 1863—64 рр.) та купецької дочки Ірини Кирилівни (до заміжжя Остроухової). Рід Пашутіних належав до старих купецьких сімейств з росіян-розкольників, що з'явилися ще в часи зведення Єлисаветинської фортеці (сер. XVIII ст.).
Олександр Миколайович навчався в Одеському комерційному училищі. Потому успадкувавши батькову торгову справу (винна і бакалейна торгівля), зміг не лише забезпечити рентабельность фамильного бізнесу, а й повністю віддатися громадській і благочинній діяльності.
25 червня 1871 року О.М. Пашутін був вперше обраний гласним єлисаветградської міської думи, а 12 травн
я 1878 року — міським головою, перебуваючи на цій посаді фактично до останніх років свого життя.Відомо, що Олександр Миколайович Пашутін, крім суто бюрократичної діяльності, в т.ч. і на посаді міського голови, був щиро відданий місту та його жителям, займався благочинністю, нерідко витрачав на неї свої власні статки — так, він брав активну участь у роботі Червоного хреста (понад 25 років), інших міських благочинних установ; був членом правління реального училища (від 1874 р.), почесним опікуном жіночої (від 1872 р.) і чоловічої (від 1881 р.) гімназій, почесним мировим суддею (від 1877 р.); обирався на різноманітні головуючі посади — у спостережному комітеті Спілки взаїмного страхування (понад 23 роки), Товаристві поширення грамотності та ремесел (понад 20 років), раді старшин Громадських зборів (понад 25 років); від 1880 року був гласним (депутатом) єлисаветградського повітового земського зібрання і гласним же херсонського губернського земського зібрання.
За управління Олександра Пашутіна Єлисаветград пережив розквіт у всіх сферах міського життя — так, саме в цей час запущено водогін (1893), у місті відкрився перший український професіональний театр (1882), з'явився міський трамвай(перші проекти від 1887 року, реальний запуск — у 1897 році). Показником його авторитету вважають відомості про святкування у 1903 році 25-річчя перебування Олександра Миколайовича на посаді міського голови.
Попри виняткову зайнятість на усіх офіційних і громадських посадах О.М. Пашутін став першою особою, що в історії міста звела до купи і виклала на папері його історичний розвиток, — він є автором унікальної міської хроніки, виданої 1897 року під назвою «Исторический очерк г. Елисаветграда».
О.М. Пашутін помер 1 листопада 1906 року. Наступного дня (2 листопада) відправили громадську панахиду, і перенесли тіло небіжчика до Успенсьго собору (дотепер не зберігся), а на слідуючий день Пашутана поховали на Петропавлівському кладовищі. В останню путь міського голову проводжало чи не ціле місто.
Немає коментарів:
Дописати коментар