Щоденник проекту Моє місто

Пам’ять про «Генріха Великого»

Матеріал підготували учні 9-В класу

НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №25,

природничо-математичний ліцей» м. Кіровограда

Михайло Дяченко, Романенко Павло

Є люди, професія яких невіддільна від їхнього життя. Це люди невичерпної енергії і творчий шлях їх - суцільне горіння.

Таким був Генріх Густавович Нейгауз - піаніст і педагог, публіцист і музично-суспільний діяч. У цій багатогранній натурі усе втілювало єдину, динамічну спрямованість до прекрасного, до Мистецтва з великої букви, до мистецтва справжнього, правдивого, натхненного.
Майбутнє зростає із минулого. Тому в першій Кіровоградській музичній школі ім. Г.Г.Нейгауза турбуючись про майбутнє, старанно збирають і бережуть усе, що стосується народного артиста РСФСР, доктора мистецтвознавства, заслуженого діяча мистецтв, професора Московської консерваторії Генріха Нейгауза.

Музей Генріха Нейгауза, створений при першій музичній школі імені Г.Г. Нейгауза міста Кіровограда, був відкритий 12 квітня 1981 року. Спочатку він функціонував як музейна кімната, але, із поповненням зібрання, виникла потреба розширити експозицію, — відтак згодом музейна колекція розмістилась у двох залах. У 1990 році музей Г. Нейгауза одержав звання народного.

У теперішній час заклад уже традиційно проводить велику просвітницьку діяльність. Щорічно відбуваються Нейгаузівські музичні зустрічі із запрошенням видатних музикантів-виконавців сучасності

Фестиваль народився в рік столітнього ювілею великого піаніста і педагога . Тоді, у 1988-м, на "малій батьківщині" свого вчителя побували з концертами видатні музиканти - С.Ріхтер, О.Насєдкін, А.Вєдєрніков, В.Горностаєва, Е.Малінін, М.Федорова, С.Бендицький.

Велику допомогу у проведенні фестивалю роблять Московська консерваторія, музичні ВУЗи України, Музичне товариство ім. К.Шимановського в м.Закопане, Польща, що встановило премію за краще виконання конкурсантами твору К.Шимановського.
З концертами виступають учні Г. Нейгауза. Традиційно беруть участь у фестивалі кіровоградські колективи: лауреат міжнародних і всеукраїнського конкурсів Муніципальний камерний хор, учасники міжнародних фестивалів Муніципальний камерний ансамбль "Барокко", "Єлісаветградська музична колегія".

Прикрасою фестивалю стають концерти юних музикантів - учасників програми "Нові імена" із Москви, Мінська, Києва, Харкова, Львова. Завершується фестиваль, як правило, концертом викладачів і учнів Кіровоградської дитячої музичної школи № 1 ім. Г.Нейгауза.

Величезна ерудиція Нейгауза при великій особистій чарівності завжди залучала до артиста молодь. Концертні зали, класи, аудиторії, у яких Генріх Густавович виступав, завжди були переповнені.
Нейгаузу належать блискучі статті і нариси про музику. Широкою популярністю користується його талановита книга "Про мистецтво фортепьяної гри".
Пам'ять про цього натхненного артиста, чия творча діяльність склала цілу епоху в історії музичного мистецтва назавжди збережеться в серцях його друзів і шанувальників.
У 1988 році на будинку, де народився Генріх Нейгауз, була встановлена меморіальна дошка.

Історична довідка

Генріх Густавович Нейгауз

/1888 -1964/

Генріх Густавович Нейгауз народився 12 квітня 1888 року на Україні, в місті Єлисаветград. Його батьками були відомі в місті музиканти-педагоги, заснували там музичну школу. Дядей Генріха по материнській лінії був чудовий російський піаніст, диригент і композитор Ф.М. Блуменфельд, а його двоюрідним братом - Кароль Шимановський, згодом видатний польський композитор.

Дарування хлопчика проявився дуже рано, але, як не дивно, в дитинстві він не отримав систематичного музичної освіти. Його піаністичному розвиток протікало багато в чому стихійно, підкоряючись могутню силу яка звучить в ньому музики.

В дванадцять років Генріх вперше виступив перед публікою в рідному місті. У 1906 року батьки послали Генріха і його старшу сестру Наталію, теж дуже гарну піаністку, вчитися за кордон у Берлін. Почалися «роки мандрів». Нейгауз жадібно вбирав все, що могла дати йому культура Європи. Юний піаніст дає концерти в містах Німеччини, Австрії, Італії, Польщі. Публіка і преса тепло приймають Нейгауза. У рецензіях відзначається масштабність його дарування і висловлюється сподівання, що піаніст з часом займе чільне місце в музичному світі.

З 1912 Нейгауз став займатися у Годовського в Школі майстрів при Віденській академії музики та сценічного мистецтва, яку блискуче закінчив у 1914 році. Протягом усього життя Нейгауз з великою теплотою згадував свого вчителі, характеризуючи його як одного «з великих піаністів-віртуозів послерубінштейновской епохи». Початок Першої світової війни схвилювало музиканта: «У разі мобілізації я повинен був йти простим рядовим. З'єднання моє прізвище з дипломом віденської Академії не обіцяло нічого доброго. Тоді ми вирішили на сімейній раді, що мені необхідно отримати диплом російської консерваторії. Після різних колотнеч (я все-таки понюхав військову службу, але незабаром був звільнений з «білим квитком») я поїхав до Петрограда, навесні 1915 здав всі іспити в консерваторії і отримав диплом і звання «вільного художника ».

Одного чудового ранку на квартирі Ф.М. Блуменфельда пролунав дзвінок по телефону: дзвонив директор Тіфліського відділення ІРМТ Ш.Д. Миколаїв з пропозицією, щоб я приїхав з осені цього року викладати в Тифліс. Я, не довго думаючи, погодився. Таким чином, з жовтня 1916 я вперше став зовсім «Офіційно» (оскільки я почав працювати в державній установі) на шлях російського вчителя музики та піаніста-виконавця.

Після літа, проведеного частиною в Тімошовке у Шимановських, частиною в Єлисаветграді, я в жовтні приїхав в Тифліс, де відразу ж став працювати в майбутній консерваторії, що називалася тоді ще Музичним училищем Тіфліського відділення та імператорського Російського музичного товариства.

Учні були слабкими, більшість з них у наш час навряд чи могли б бути прийняті в районну музичну школу. За самими небагатьма винятками робота моя була тієї ж «каторгою», якій я скуштував ще в Єлисаветграді. Але гарне місто, південь, деякі приємні знайомства і т.д. частково вознаграждалі мене за мої професійні страждання. Незабаром я почав виступати з сольними концертами, в симфонічних концертах і ансамблях з моїм колегою-скрипалем Євгенієм Михайловичем Гузіковим.

З жовтня 1919 по жовтень 1922 я перебував професором Київської консерваторії. Незважаючи на велику педагогічне навантаження, я дав за ці роки багато концертів з різноманітними програмами (від Баха до Прокоф'єва і Шимановського). Б.Л. Яворський і Ф.М. Блуменфельд тоді теж викладали в Київської консерваторії. У жовтні Ф.М. Блуменфельд і я, на вимогу наркома А.В. Луначарського, були переведені до Московської консерваторії. Яворський ще за кілька місяців до нас перебрався до Москви. Так розпочався «московський період моєї музичної діяльності ».

Отже, восени 1922 Нейгауз поселяється в Москві. Він грає і в сольних і в симфонічних концертах, виступає з квартетом імені Бетховена. Спершу з Н. Бліндер, потім з М. Полякіна музикант дає цикли сонатних вечорів. Програми його концертів, і раніше досить різноманітні, включають твори самих різних авторів, жанрів і стилів.

«Хто у двадцяті - тридцяті роки слухав ці виступи Нейгауза, - пише Я.І. Мільштейн, - той на все життя придбав щось таке, чого не висловиш словами. Нейгауз міг грати більш-менш вдало (він ніколи не був піаністом рівним -- почасти через підвищеної нервової збудливості, різкої зміни настроїв, почасти через примату імпровізаційного початку, влади миті). Але він незмінно притягував до себе, запалював і надихав своєю грою. Він був завжди іншим і в той же час одним і тим же художником-творцем: здавалося, що він не виконував музику, а тут же, на естраді, її створив. Не було нічого штучного, шаблонного, скопійованого в його грі. Він володів дивовижною пильністю і душевною ясністю, невичерпною фантазією, свободою вираження, умів почути і виявити все потаємне, приховане (нагадаємо хоча б про його любов до підтексту виконання: «треба вникати в настрій - адже саме в цьому, ледь відчутною і не до кінця піддається нотного запису, вся суть задуму, весь спосіб ...»). Він володів звуковими ніжними фарбами для передачі найтонших відтінків почуття, тих невловимих коливань настрою, які для більшості виконавців так і залишаються недоступними. Він і підкорявся виконуваному, і творчо його відтворював. Він весь віддавався почуттю, яке інколи здавалося в ньому безмежним. І разом з тим: був вимогливо суворий до себе, ставлячись критично до кожної деталі виконання.».

В 1922 відбулася подія, що визначила всю подальшу творчу долю Нейгауза: він став професором Московської консерваторії. Протягом сорока двох років тривала його педагогічна діяльність у цьому славетному вузі, що дала чудові результати і багато в чому сприяла широкому визнанню радянської фортепіанної школи в усьому світі. У 1935-1937 роках був Нейгауз директором Московської консерваторії. У 1936-1941 роках і починаючи з 1944 року до самої смерті в 1964 р. - завідувачем кафедри спеціального фортепіано.

Тільки в грізні роки Великої Вітчизняної він змушений був припинити свою педагогічну діяльність. «У липні 1942 року я був направлений до Свердловська на роботу в Уральську і Київську (тимчасово евакуйовану у Свердловськ) консерваторії, - пише у своїй автобіографії Генріх Густавович. - Там я пробув до жовтня 1944 року, коли було повернуто до Москви, до консерваторії. Під час перебування на Уралі (крім енергійної педагогічної роботи) я дав багато концертів у самому Свердловську і в інших містах: Омську, Челябінську, Магнітогорську, Кірові, Сарапул, Іжевську, Воткінську, Пермі».

Романтичне початок артистизму музиканта позначалося і в його педагогічній системі. На його уроках панував світ окриленої фантазії, розкріпачує творчі сили молодих піаністів. Починаючи з 1932 року численні вихованці Нейгауза завойовували премії на самих представницьких всесоюзних і міжнародних конкурсах піаністів - у Варшаві та Відні, Брюсселі та Парижі, Лейпцигу та Москві. Школа Нейгауза - могутня гілка сучасного фортепіанного творчості. Які різні артисти вийшли з-під його крила - Святослав Ріхтер, Еміль Гілельс, Яків Зак, Євген Малінін, Станіслав Нейгауз, Володимир Крайнєв, Олексій Любимов.

Пам'ять про цього натхненного артиста, чия творча діяльність склала цілу епоху в історії музичного мистецтва назавжди збережеться в серцях його друзів і шанувальників.