Пам’ятнику Володимиру Винниченку - бути!

Матеріал підготувала учениця 9-В класу

НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №25,

природничо-математичний ліцей» м. Кіровограда

Козлітіна Юлія

В місті Львові практично готовий пам'ятник Володимиру Винниченку, який на сьогоднішній день вже виготовлено у повну величину (3,65 м) з глини. Створену з глини скульптурну композицію високо оцінила поважна комісія, до складу якої увійшли знані художники, скульптори та представники компанії, яка буде виконувати усі роботи з бронзи.

Згідно плану, до 15 травня 2010 року пам'ятник Володимиру Винниченку, що планується встановити на площі між п'ятиповерховим та двоповерховим корпусами Кіровоградського державного педагогічного університету, буде привезений до Кіровограда, повідомляє весь Кіровоград.

Але в той час, як відомий не тільки в Україні, а й закордоном львівський скульптор Володимир Цісарик працює над створенням майже 4-х метрового (3,65 м) Винниченка, міська влада планує провести підготовчі роботи відносно реконструкції площі між корпусами педуніверситету: окрім пам'ятника Володимиру Винниченку, на вільному місці буде споруджено фонтан, розбито клумби, посаджено дерева та встановлено спеціальне освітлення. Дехто стверджує, що вона має гармонічно поєднуватися із Театральною площею, де після реконструкції з'явиться пам'ятник корифеям українського театру, та Ковалівським парком і створити єдиний архітектурний ансамбль. На сьогоднішній день вже практично готова технічна документація даного проекту. Відповідно до затвердженого плану проведення робіт, у січні остаточно буде складений кошторис, визначені постачальники матеріалів, проведені тендерні процедури. У лютому заплановано здійснити перенесення електричних опор та підготовку території до майбутнього озеленення, а у березні вже розпочнуться будівельні роботи.

Вперше ідея встановлення в Кіровограді пам'ятника Володимирові Винниченку виникла ще в 1992 році. Однак через брак коштів втілити її в життя не вдавалося. «Дуже добре, що вже сьогодні ми починаємо втілювати в життя цей проект, - зазначив Володимир Пузаков. – Звичайно, що це не могло б відбутися без допомоги меценатів, які погодились допомогти нам у цій справі – це Євген Бахмач, Андрій Райкович та Ігор Шаров . Це люди, які розуміють, що наше місто гідне того, щоб в ньому з'явився пам'ятник всесвітньо відомого земляка, думки і погляди якого поділяли сотні людей».

Модель пам'ятника вже знаходиться у Кіровограді і представляв її особисто скульптор Володимир Цісарик. На презентації було представлено дві скульптури, але після тривалого обговорення було вирішено зупинитись на постаті Володимира Кириловича, який стоїть в повний зріст у задумливій позі і правою рукою підпирає підборіддя. Спочатку планувалось, що відкриття пам'ятника буде приурочене до Дня міста, але вирішено, що доречніше було б це зробити 1 вересня – в день Знань, коли студенти з'їжджаються звідусіль щоб розпочати навчання у КДПУ ім. Володимира Винниченка.

Історична довідка

ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО

(1880—1951)

Володимир Кирилович Винниченко народився 28 липня 1880 р. в Єлисаветграді Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область) в робітничо-селянській родині.

У народній школі Володимир звернув на себе увагу неабиякими здібностями, і через те вчителька переконала батьків, щоб продовжували освіту дитини. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, по закінченні школи хлопця віддано до Єлисаветградської гімназії, але він не закінчив її, бо треба було добувати якісь кошти на прожиття. До того ж у старших класах гімназії він був членом революційної організації, писав революційну поему, за яку одержав тиждень «карцеру», і зрештою його виключили з гімназії.

У 1900 р. у Златополі Володимир екстерном склав іспити за середню школу. Незважаючи на виразне небажання вчителів видати учневі атестат зрілості, під натиском директора гімназії здібний юнак його одержав. Наступного року він вступив на юридичний факультет Київського університету, де створив таємну студентську революційну організацію «Студентська громада». Був ув'язнений як член місцевої організації Революційної Української Партії (РУП). Через кілька місяців Винниченка випустили «на поруки» за браком офіційних доказів у «злочині», але виключили з університету й виселили з Києва без права жити по великих містах.

У 1902 р. Винниченко заявив про себе як літератор: опублікував твір «Сила і краса» (згодом відомий під назвою «Краса і сила»). Восени, через виключення з числа студентів, Володимира Винниченка позбавлено права на відстрочення військової служби й забрано в солдати. Проте військової служби він фактично не відбував, бо влада, боячись революційного впливу на това-ришів-військових, тримала Володимира під арештом, в канцелярії. Але він, переодягаючись вночі в цивільне, тікав з казарми й віддавав свій час роботі серед київського пролетаріату. Цю діяльність було викрито, Володимир мав бути заарештований. Довідавшись від військових товаришів з канцелярії роти про те, що готується арешт, Володимир Винниченко скинув солдатську форму й емігрував до Галичини. Там він працював у закордонних партійних організаціях і час від часу нелегально виїздив до України.

У 1903 р. при перевозі нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка знов арештовано. Як дезертир і революціонер він був посаджений у військову в'язницю — київську фортецю. Після півторарічного перебування у фортеці його звільнила перша російська революція 1905 року (Винниченка звільнено з фортеці через проголошену амністію). У 1905 р. Винниченко повернувся під чужим прізвищем в Україну, провадив революційну агітацію серед селян і заробітчан Причорномор'я, наступного року мандрував Україною, написав низку оповідань. З'явилась друком перша збірка оповідань «Краса і сила» — і як реакція відгук І. Франка: «І відкіля ти такий узявся? Серед млявої тонко артистичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників виринуло щось таке дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом як саме життя, в суміш українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не має меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості».

У 1907 р. Винниченко був знову заарештований у Кисві й посаджений в знамениту Лук'янівку. Через вісім місяців Винниченка випущено. Довідавшись про те, що має бути засуджений за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував. У 1908 р. він перебував у Швейцарії, Італії, Франції, наступного року — у Швейцарії, Франції (Парижі).

У 1914 р. В. Винниченко повернувся в Україну, перебував на нелегальному становищі. У 1916р. він перебував у Москві, Петрограді. Видавав журнал «Промінь», переїхав у 1917р. в Україну, став одним з організаторів і керівників Центральної Ради, згодом головою першого українського уряду — Генерального Секретаріату. Після повалення гетьмана П. Скоропадського Винниченко був одним з керівників Директорії — нового уряду Української Народної Республіки. У 1918р. був арештований гетьманськими офіцерами. Звільнений від арешту через протест української громадськості.

Болісні роздуми Винниченка про роз'єднаність українців відбились у драмі «Між двох сил» (1919р.). Він розійшовся в поглядах з більшістю Директорії й уряду, виїхав за кордон. У 1920 р. Винниченко приїхав в Україну, але незабаром востаннє залишив її, відмовившись від співробітництва в уряді радянської України.

У вересні 1933 р. В. Винниченко написав відкритого листа до Політбюро КП (б) У, в якому звинуватив Сталіна та Постишева в голодоморі й масових репресіях проти українського народу. Цей лист викликав різке заперечення на пленумі.ЦК КП (б) У 1933 року, і з того часу творчість В. Винниченка була піддана гонінням: книжки вилучені з бібліотек і знищені, творчість перестала досліджуватися літературознавцями й вивчатися в школі, ім'я письменника або замовчувалося, або при згадках обливалося брудом і трактувалось не інакше як під тавром «буржуазного націоналіста».

Роки війни підірвали вже ослаблене здоров'я Винниченка. в березня 1951 р. письменник помер, похований на цвинтарі Мужена поблизу Канн у Франції.

ТворчістьВинниченка - це стихія, бунт, виклик самому життю. Його драматургія вирізняється гостротою проблем, глибиною психологічних екскурсів, відсутністю шаблонності, образним мисленням, неореалістичними тенденціями, модерном, символізмом, «новими горизонтами» і «обріями», з яких глядач має змогу проникати в глибини світу підсвідомості.

Нині Винниченко широко й глибоко входить у культурне сьогодення незалежної України. Його твори пробуджують національну свідомість. Політик, письменник, художник, він ще має розкритися рідному народові різнобарвними гранями свого великого таланту.